"Мабуть, Естер" - Катя Петровська

[me_geneva]

"Він стріляв, він хотів убити людину, й це заважає мені його розуміти".

"Анну вбили у Бабиному Яру, хоча батьки ніколи не казали "вбили". Вони казали: "Анна лежить у Бабиному Яру", так ніби через оте лежання душі Анни й моїх батьків могли знайти супокій, а заодно знімалося питання виконавців. Їм було незручно запитувати про виконавців, бо вони ні до кого не хотіли бути не добрі, не могли нікого ненавидіти... Ліда не вірила в Аннину покірність долі. Вчителі глухонімих не можуть дозволити собі покірності, сказала якось Ліда..."

"Я завжди хотів займатися історією, казав батько, але ніколи не хотів аби вона зайнялася мною, а ще він казав, аби мати стосунок до історії, не потрібно родичів. А я казала, ще й як потрібно, просто в мене є ця схильність - вміщати все у велику панораму, так ніби й ми самі перебуваємо в розі вітрів історії, навіть якщо завдяки божевільному родичу, від якого нічого не можем навчитися".

"Після цієї книги почуваєш себе євреєм, ніби вся ця історія – твоя особисто, так сильно, так чесно розповідає її авторка" - (c)
Мабуть, це найбільш точний опис цієї книги. Відчайдушна і дуже мужня спроба відновити родинне втрачене. Від себе додам, що після цієї книги дуже хочеться жити. Надзвичайно! Вона дуже щира, іноді навіть надто щира, всі історії наскрізь пронизані пережитим, пропущеним крізь себе, справжнім, тонкою стрічкою. Вона дуже справжня і щира. Тим і важлива.
Однозначно must read цього року.